За що воює росія, або «Хрестовий похід» владіміра путіна

Завершується другий рік російсько-української війни, але більшість нашого суспільства досі не усвідомлює, чому це стало можливим? Адже Україна не становила загрози росії, а перспективи членства в ЄС та НАТО на початку 2022 року були доволі примарними. Ще багато років ми не будемо мати доступу до історичних документів, вивчення яких дозволило б з’ясувати причини російської агресії проти України. Тому, нині їх можна спробувати виявити лише шляхом метаісторичного аналізу та розбору офіційної позиції кремлівського керівництва, а також реальних кроків, які робила Москва напередодні і в ході цього безпрецедентного конфлікту XXI століття.

Анатомія і символізм російського експансіонізму

Розпад Радянського Союзу наприкінці 1991 р. став закономірною подією. Її головними внутрішньополітичними причинами були: економічна стагнація, ідеологічна криза та небажання республіканських еліт (знаходячись у «дірявому державному човні») дрейфувати невідомо куди. З розпадом СРСР закінчилась «холодна війна», перемогу в якій отримали демократичні країни Заходу. Здавалося, ніяка реанімація пострадянської імперії неможлива.

Однак у росії Співдружність Незалежних Держав (СНД) розглядали як тимчасову і перехідну конфедеративну модель зниклої радянської імперії, яка колись мала бути відновлена під іншою назвою і з псевдофедеративним устроєм.

Варто підкреслити, що попри участь у створенні СНД, Україна ніколи не була її членом. Російська Федерація заявила про статус правонаступниці СРСР у питаннях боргів та активів, а також прав та обов’язків колишньої радянської імперії. Їй (формально незаконно) дісталось у спадок радянське членство у Радбезі ООН з правом вето щодо важливих міжнародних рішень.

Тобто єльцинська росія виступала від імені зниклого СРСР, а не РРФСР, адміністративні кордони якої окреслювали територію тогочасної Російської Федерації. Взявши на себе карму Радянського Союзу, РФ була приречена стати новим СРСР та «збирачем» «ісконно рускіх земель». Вже тоді, логіка цих дій була розрахована на те, що забальзамований труп СРСР,  колись  воскресне в образі могутньої росії, яка мала взяти реванш за поразку у «холодній війні».

Дуже символічно, що за герб і прапор нової країни були взяті символи російської імперії – двоголовий царський орел та біло-синьо-червоний триколор. Попри те що РФ не була монархією і не вважалась правонаступницею російської імперії. Ухваливши ж цю державну символіку, вона запрограмувала себе на її відновлення.

Зазначимо, що державне правонаступництво сучасної росії являє собою доволі строкатий процес. Як відомо, після падіння монархії, Тимчасовий уряд визнав себе правонаступником російської імперії, яка з вересня 1917 р. офіційно стала республікою. До речі, як проєкт печатки Тимчасового уряду Республіки Росія художник Іван Білібін використав ескіз печатки московського царя Івана III: подібно до двоголового орла, але без імператорських корон. Це існувало як емблема, і так і не було запроваджено як герб. Державним гімном Республіки Росія, стала французька «Марсельєза», яка замінила імперський – «Боже, царя храни».

Більшовицький переворот розірвав принцип лінійної політико-юридичної тяглости російської держави і легітимності влади. Ленін, проголосивши утворення Російської Радянської Республіки, не вважав більшовицьку владу похідною від Тимчасового уряду Республіки Росії, ба більше від Російської імперії. Більшовики відмовились від сплати царських боргів та фінансових запозичень Тимчасового уряду.

Тому не дивно, що в роки громадянської війни на теренах росії, країни Антанти здійснювали військову інтервенцію, прагнувши підтримати легітимний «білий рух» та повернути власні гроші. Нагадаємо, що значну частину цих коштів країнам-кредиторам повернув український олігарх Михайло Терещенко, який свого часу був міністром фінансів Тимчасового уряду.

Утвердження більшовицької влади, призвело до косметичного оновлення зовнішньополітичних імперських ідеологем. Як писав відомий філософ Микола Бердяєв, у творі «Витоки і сенс руського комунізму»: знаменита «руська ідея була трансформована більшовиками в ідею світової революції». Імперія нікуди не зникла. На зміну двоголовому орлу прийшов серп і молот, «русский мессианизм» замінив «пролетарський інтернаціоналізм».

Тобто, на думку М. Бердяєва, «російська ідея», концепт «Града Китежа», була заміщена марксистським наративом «класової боротьби», продукованої радянськими комуністами. Свої ідеї більшовики прагнули поширити на весь світ. Звідси і ідея «світової революції» і герб СРСР, накладений на всю планету, без окреслених кордонів радянської держави, і «Інтернаціонал» як гімн країни, що хоче захопити весь світ. Як відомо: імперія або розширюється, або гине.

Відновивши контроль над більшою частиною колишніх володінь російських царів в ході громадянської та Другої світової війни, маючи ядерну зброю, кремлівське керівництво перетворило СРСР у наддержаву. Якщо врахувати геополітичний вплив Радянського Союзу на країни Центральної і Східної Європи масштаби радянського домінування у світі були ще більшими ніж за часів династії Романових.

Мало хто знає, але проєкт «кримська весна», утворення «ДНР» і «ЛНР», а також ідея Новоросії, були свого часу розроблені ще в надрах КДБ СРСР. Однак за часів правління Єльцина та перших каденцій в.путіна, не були застосовані щодо України. Навіть попри політичну кризу, викликану подіями «помаранчевої революції», росія не наважилась їх реалізувати. Можливо тому, що (на відміну від 2014 р.) в Україні були наявні усі легітимні і напівлегітимні президенти, діяв уряд, працювала Верховна Рада. І лише майже повний параліч верховної влади в Україні 2014 р., спонукав росію до анексії Криму та підтримки сепаратистів на Донбасі. Сценарій, розроблений ще у КДБ мав перетворити нашу державу на країну-інваліда.  

Дружні ж стосунки України та росії, підписання нею Будапештського меморандуму 1994 р. та Великого договору 1997 р. мали виключно формальний і декларативний характер. Нашу країну активно тягли в СНД, ЄЕП, ОДКБ та Митний союз. Непоступливість суспільства та великої частини вітчизняної еліти, їхнє прагнення до європейської та євроатлантичної інтеграції, «революція гідності» остаточно переконали Кремль у застосуванні силового сценарію стосовно України у 2014 та 2022 році.

Без України, росія не має витоків власної історії

Не виключено, що вторгнення в Україну стало наслідком ідеологічної кризи в росії. На тлі ідей і «скрєп руського мира», «православного Катехону», ідеології неоєвразійства Александра Дугіна з 1945 року росія не могла похизуватись масштабними перемогами на полі бою. Незважаючи на щорічні ін’єкції побєдобєсія, присвячені перемозі у Великій Вітчизняній війні, її роль впливової держави світу (яка з 1997 до  2014 р. входила до складу «великої вісімки»), зводилась до заробляння мільярдів доларів від продажу вуглеводнів та рідкоземельних металів.

Де-факто Російська Федерація потребувала перетворення на імперію, яка за існуючою російською державотворчою історичною традицією, утворюється лише в результаті великої і сакральної війни. Тому, мабуть, не випадково 9 травня 2020 р., на честь 75-річчя великої перемоги, в Москві було відкрито Головний храм Збройних сил російської федерації, який показав своєрідний синкретизм архітектури язичницького капища Марса і християнізоване обожнення священної війни. 

Як відомо, централізована держава в історії росії виникла у XVI ст., за часів правління Івана IV Грозного (1533 – 1584). Саме в цей період відбулося перше масштабне розширення московського князівства. За рахунок підкорення Казанського, Астраханського і Сибірського ханства, держава перетворилась на одну з найбільших країн світу. Іван IV проголосив себе царем, а країну – Московією. Державна влада мала деспотичний, авторитарний характер. Було запроваджено опричнину і країна потонула в крові своїх громадян. Розширюючи кордони держави, Іван IV почав претендувати на роль «збирача» руських земель. І лише поразка у Лівонській війні, смерть царя, призупинили спроби московитів відвоювати спадщину Русі.  

Московське царство трансформувалось в Російську імперію в роки правління Петра I (1682 – 1725). Після перемоги над Швецією у Північній війні і отримання виходу до берегів Балтійського моря, 2 листопада 1721 р. Сенат оголосив про створення Всеросійської імперії. Того ж дня, за наполяганням архієпископа Феофана Прокоповича (до речі, українця за походженням) Петро I прийняв титул імператора.

В роки правління Петра росія перетворилась на абсолютну монархію. А столицею імперії став новозбудований Санкт-Петербург, який мав вихід до моря і розташувався неподалік Ладоги і Новгорода – історично знакових міст московитів, від яких почався відлік їхньої історії.

Вважається що найбільшої могутності Російська імперія досягла в часи правління Катерини II (1762 – 1796). Імператриця остаточно закріпачила селян, приєднала Аляску, поділила Річ Посполиту, анексувала Кримське ханство, Кахетинське царство, ліквідувала автономію Гетьманщини та знищила Запорозьку Січ. На тлі комплексу реформ, які проводили вищезазначені правителі росії, головним чинником величі держави було її розширення за рахунок завоювань і перемог.

Вочевидь, копіюючи «славные дела» своїх попередників, це усвідомив і путін, який санкціонувавши війну, почав «хрестовий похід», щоб досягти геополітичного домінування у світі. І Україна, як територіальна та ідеолого-політична мішень, підходила  ідеально! По-перше, наша держава не була членом ЄС і НАТО. По-друге, вона не мала ядерної зброї, яка могла бути гарантією безпеки. Захоплення, або знищення України мало стати демонстрацією сили перед Заходом і колишніми республіками СРСР. По-третє, саме Україна є історичною спадкоємицею Київської Русі, з якої путін так полюбляє виводити витоки «истории государства российского».

Вторгнення в Україну можна розглядати в контексті метаісторичної парадигми. Саме її було вперше комплексно представлено у статті путіна від 12 липня 2021 р. під назвою «Про історичну єдність росіян та українців». Її зміст, так само як і «історичні» фрагменти інтерв’ю президента росії  американському журналісту Такеру Карлсону від 8 лютого 2024 р., абсолютна більшість істориків сприйняла скептично.

Між тим (на тлі подій російсько-української війни) вищезазначену статтю путіна цілком можна вважати декларацією вторгнення в Україну або псевдоісторичний casus bellі цього воєнно-політичного конфлікту. Заявляючи про історичну єдність росіян і українців, акцентуючи увагу на постулаті «антиросії», російський президент дав зрозуміти, що «ви наші», «ви просто заблукали» і дуже скоро «ми прийдемо за вами» і «визволимо вас». До речі, як до, так і в ході війни, у своїх монологах з українського питання, путін постійно акцентує на цьому свою увагу. Цей же контекст відчувається і у знаменитому оголошенні путіним «спеціальної воєнної операції», анонсованою метою: «демілітаризація» і «денацифікація» України. 

Читаючи Такеру Карлсону лекцію щодо середньовічної історії Східної Європи, путін дав зрозуміти, що він, як середньовічний хрестоносець, веде «священну війну» за спадщину Київської Русі, яка в російських підручниках історії вже давно називається «Древнерусским государством». Сучасна ж Україна є (створеним більшовиками) штучним і нелегітимним політичним конструктом, «який колись належав нам. Тому ми і маємо повернути його назад». 

Варто підкреслити, що Україна – це не просто якийсь територіальний уламок – це праматір росії. Без включення України до складу росії або умовного СРСР-2 подолати ідеологічну і ціннісну кризу росії не вдасться, адже її родове гніздо пов’язане з Києвом і Наддніпрянщиною. 

Історична наука у цивілізованих державах починає розповідь про минуле власної країни в межах території, на якій вона у цей момент розташована. У росії все навпаки. Її історики і автори шкільних підручників описують скіфів, що жили не на теренах Алтаю та Південного Сибіру, а в межах України, кордони якої співпадають з кордонами Великої Скіфії. Встановлюючи у Москві пам’ятник Володимиру Великому, російські можновладці називають його «наш князь». Виступаючи перед президентом Франції Макроном, путін назвав доньку Ярослава Мудрого Анну – «російською княгинею».

Великий князь київський Юрій Долгорукий, що народився і помер у Києві – також «наш», бо він  нібито заснував Москву. Відповідно Києво-Печерська лавра і храм Святої Софії, на думку пропагандистки Маргарити Симоньян – це «наші православні святині». Тобто, заходячи на чужу для них історичну територію сучасної України, росіяни вважають її своєю духовною спадщиною.

Спроба російських науковців створити ладозько-новгородську концепцію виникнення Русі, яка базувалась на історичних міфологемах «Повісті временних літ», виявилась нежиттєздатною. Адже ще у XX ст. було доведено, що топонім Русь у вузькому сенсі – це локальна територія в межах Чернігівської, частини Сумської, Київської і Полтавської областей України і аж ніяк не росії. Вітчизняні історики, починаючи з Михайла Максимовича і Миколи Костомарова, довели, що формування території Русі відбувалось навколо Києва, який і був центром прийняття рішень, орієнтовно з кінця IX – X ст. Історію ж росії треба починати не з Києва, а з Владіміра на Клязьмі, або з Москви, що автоматично відкидає росіян у XIII – XIV  ст. Предки сучасних українців «колихали» колиску, у якій «спали» предки нинішніх росіян.

Тобто, говорячи побутовою мовою, українці і росіяни ні в етнічному, ні історично-хронологічному сенсі не можуть вважатись братами. Ми, українці – це батьки, а вони – московити – діти. Адже племінні союзи і археологічні культури в Україні, не кажучи вже про витоки державності, мають більш давній і, переважно, автохтонний характер.

Прадавня російська державність почала формуватися в період роздробленості Київської Русі, а її етнічний склад становили фінно-угорські племена чудь і меря, рівень культури яких суттєво поступався племенам, що заселяли Середнє Подніпров’я. Подейкують, що генетичний аналіз гаплогруп росіян довів, що ця нація на 80% містить гени фіно-угрів, а на 20% – має геном тюркського походження.

Повертаючись до путінського інтерв’ю Т. Карлсону варто підкреслити, що саме цей псевдоісторичний і шизофренічний монолог кремлівського диктатора, є історико-ідеологічним обґрунтуванням сучасного рашистського месіанізму.

Водночас, путін чітко озвучив свою передвиборчу програму і алгоритм дій його держави на найближчі десятиліття. Прагнучі відновити колишню російську велич, путін розпочав «хрестовий похід», який свого часу здійснив Гітлер. Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин зруйнована. Міжнародне право не працює. На планеті порушено баланс сил. Зовнішня політика великих країн, повернулась до real politic XIX – XX ст., а світ, де-факто, перестав бути монополярним. З початком війни проти України було відкрито «скриньку Пандори», коли усе вирішує право сили, а не сила права.

Вочевидь, що путін прийшов за Україною, а наступною може стати Польща або країни Балтії. Україна ж потрібна путіну як центр сили, історична колиска російської державності. Захопленням України вони планують утворити ядро нової російської імперії – путінського Третього Рейху, кордони якого будуть там, де зупиняться його танки або куди долетять балістичні ракети.

Для України і українців російсько-українська війна носить екзистенційний характер. Від її результатів залежить майбутнє існування України як держави. Тому це не просто війна України за свободу і незалежність – це війна за збереження української нації, боротьба за перемогу Добра над Злом.

Олександр Салтан, кандидат історичних наук,  м. Харків, спеціально для «ОстроВа»